Інна Осипенко-Радомська: Відновила заняття на десятий день після пологів

Українська веслувальниця Інна Осипенко-Радомська перемогла у фінальному заїзді у жіночій байдарці (500 м). Чотири роки тому українка вже досягала значних успіхів на Олімпійських Іграх в Афінах - у складі четвірки Інна виборола бронзову нагороду.

Між Афінами і Пекіном Осипенко-Радомська народила дитину та відновилася.

"Після декретної відпустки чоловікові вдалося переконати мене повернутися у великий спорт. От тоді поставила умову - буду веслувати лише в одиночці. Минулого року мене знову хотіли посадити в четвірку, бо потрібно було підсилити екіпаж, аби вибороти олімпійські ліцензії. Але я не звабилася на цю пропозицію", - розповідає спортсменка.

"Веслування в четвірці й одиночці сильно відрізняється - це як два різні види спорту. У четвірці потрібно знаходити спільну мову з усіма учасниками квартету. Ми - єдина команда. Перемоги, як і поразки, не суто твої, а спільні. Мені ж подобається відповідати лише за себе, тому одиночка мені ближча. Давно хотіла веслувати сама, але мене постійно саджали в четвірку", - так пояснює своє бажання виступати в "одиночці" українка.

Цього року Інна стартувала на Кубку України пам'яті Юлії Рябчинської в Дніпропетровську, де перемогла, і на чемпіонаті Європи в Італії, на якому розігрували ліцензії на Олімпійські ігри. Проте на той момент путівка до Пекіна вже була у кишені, тому змагання перетворилися, як оцінює сама спортсменка,  фактично на тренування: на 500 м Інна стала п'ятою, на 200-метрівці - другою. Виступила українка і на чемпіонаті України, проте форму набирала, звісно, на Олімпіаду.

"Відновила заняття на десятий день після пологів. Така терміновість була пов'язана з тим, що наближався передолімпійський рік і треба було боротися за ліценцію. Коли Улянці було п'ять місяців, уперше взяла її на навчально-тренувальний збір", - згадує спортсменка.

"Коли 2000-го року я відправлялася в Авст­ралію на перші в житті Олімпійські ігри, відчувала неймовірне хвилювання. Інколи навіть не знала, як поводитися, що робити в конкретній ситуації. У Афінах картина кардинально змінилася - я була спокійною та врівноваженою. Кожна участь у змаганнях високого рівня позначається на психологічній підготовці, додає впевненості у власних силах", - каже Осипенко-Радомська.

"Після Афін було таке виснаження фізичне й моральне, що нічого вже не хотілося. Здавалося б, виграли "бронзу", то чому б не літати на крилах радості? Натомість я цілий місяць перебувала в якійсь прострації. Організм відмовлявся думати, фізично працювати, хотілося тільки відпочивати. Продовжувати займатися веслуванням не було ніякого бажання. Але поступово відійшла, відновила сили".

"Добре, що чоловік допомагає й підтримує у всіх моїх справах. Якби не Дмитро, то зі спорту вже пішла б. Щось він побачив у мені таке, що спонукало його бути для мене "запальничкою", яка постійно запалює вогонь бажання тренуватися й досягати успіху. Дмитро вірив, що я взмозі поборотися за олімпійську нагороду. Він сам фанат спорту, в минулому займався весловим слаломом. Коли ж ми вирішили, що я готуватимуся до Ігор у Пекіні, в сім'ї залишився один професійний спортсмен".

За матеріалами України Молодої